Семінарське заняття 2.

Болонський процес і модернізація системи вищої освіти в Україні (1997 – 2010)

1. Визначте сутність і зміст освітньо-модернізаційних процесів в Україні наприкінці 90-х рр. ХХ – на початку ХХІ ст.

У сучасному світі, який увійшов у третє тисячоліття, розвиток України визначається у загальному контексті Європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури: парламентаризм, права людини, права національних меншин, лібералізацію, свободу пересування, свободу отримання освіти будь-якого рівня та інше, що є невід'ємним атрибутом громадянського демократичного суспільства.

Згідно зі "Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу", затвердженою Указом Президента України, поряд з іншими напрямами європейської інтеграції культурно-освітній та науково-технічний напрямами займають особливе місце, зумовлене потенційною можливістю досягти вагомих успіхів у інтеграційному процесі саме на цих напрямах. Вони охоплюють галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери.

   Інтеграційний процес на відповідних напрямах полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. У кінцевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища.

   Виконання цього завдання передбачає взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакти й обміни, на поширення інформації. Особливо важливим є здійснення спільних наукових, культурних, освітніх та інших проектів, залучення українських вчених та фахівців до загальноєвропейських програм наукових досліджень.

   Незважаючи на досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система України, вона, однак, ще не забезпечує потрібної якості. Необхідність реформування системи освіти України, її удосконалення і підвищення рівня якості є найважливішою соціокультурною проблемою, яка значною мірою обумовлюється процесами глобалізації та потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації та самореалізації у цьому світі.

   Зазначені процеси диктують насамперед необхідність визначення, гармонізації та затвердження нормативно-правового забезпечення в галузі освіти з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів та сертифікації.

   В Україні, як і в інших розвинених країнах світу, вища освіта визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства. Стратегічні напрямки розвитку вищої освіти визначені Конституцією України, Законами України "Про освіту", "Про вищу освіту", Національною доктриною розвитку освіти, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України.

   Основною метою державної політики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень.

Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку вищої освіти є:

   - особистісна орієнтація вищої освіти;

   - формування національних і загальнолюдських цінностей;

   - створення для громадян рівних можливостей у здобутті вищої освіти;

   - постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

   - запровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій;

   - формування в системі освіти нормативно-правових і організаційно-економічних механізмів залучення і використання позабюджетних коштів;

   - підвищення соціального статусу і професіоналізму працівників освіти, посилення їх державної і суспільної підтримки;

   - розвиток освіти як відкритої державно-суспільної системи;

   - інтеграція вітчизняної вищої освіти до європейського та світового освітніх просторів.

   Сучасні загальноцивілізаційні тенденції розвитку чинять системоутворюючий вплив на реформування системи освіти України, яке передбачає:

   - перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливості особистості в здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямком відповідно до її здібностей, та забезпечити її мобільність на ринку праці;

   - формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняла б інтересам особи та потреби кожної людини і держави в цілому;

   - підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання протягом всього життя;

   - піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти в розвинутих країнах світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство.

   Стратегічними завданнями реформування вищої освіти в Україні є трансформація кількісних показників освітніх послуг у якісні. Цей трансформаційний процес має базуватися на таких засадах:

   - по-перше, це національна ідея вищої освіти, зміст якої полягає у збереженні й примноженні національних освітніх традицій. Вища освіта покликана виховувати громадянина держави Україна, гармонійно розвинену особистість, для якої потреба у фундаментальних знаннях та у підвищенні загальноосвітнього і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави;

   - по-друге, розвиток вищої освіти має підпорядковуватись законам ринкової економіки, тобто закону розподілу праці, закону змінності праці та закону конкуренції, оскільки економічна сфера є винятково важливою у формуванні логіки суспільного розвитку. Водночас, необхідно враховувати при цьому не менш важливі чинники — соціальні, політичні, духовного життя, суспільної свідомості, культури та морально-психологічних цінностей. Значна частина проблем, що накопичилася у системі вищої освіти, пов'язана насамперед з розбалансованістю комплексу зазначених чинників суспільних перетворень;

   - по-третє, розвиток вищої освіти слід розглядати у контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем, у т. ч. європейських. Зокрема, привести законодавчу і нормативно-правову базу вищої освіти України у відповідність до світових вимог, відповідно структурувати систему вищої освіти та її складові, упорядкувати перелік спеціальностей, переглянути зміст вищої освіти; забезпечити інформатизацію навчального процесу та доступ до міжнародних інформаційних систем. Вищій школі необхідно орієнтуватися не лише на ринкові спеціальності, а й наповнити зміст освіти новітніми матеріалами, запровадити сучасні технології навчання з високим рівнем інформатизації навчального процесу, вийти на творчі, ділові зв'язки з замовниками фахівця.

   У 2001 р. набув чинності "Комплекс нормативних документів для розробки складових системи стандартів вищої освіти". Цим документом регламентуються нові вимоги до освіти і професійної підготовки фахівців у вищому навчальному закладі, обумовлені ідеями і принципами ступеневої освіти в Україні. У числі засад і факторів, що обумовили виникнення концепції ступеневої освіти названі:

   - демократизація суспільства, формування нових соціально-економічних структур, їхня орієнтація на ринкові відносини, жорстка професійна конкуренція;

- необхідність розрізнення двох процесів, що є основою діяльності вищого навчального закладу — освіти і професійної підготовки. Відповідно до ступеневої освіти підготовка фахівців (IV ступеня) орієнтована на мобільність і мінливість соціальної і виробничої діяльності, адаптація до яких виступає як одна з ознак рівня освіти;

   - забезпечення випускникам можливості здійснювати професійну кар'єру за одночасного дотримання ними принципів соціальної справедливості, відповідальності, загальнолюдських цінностей і моралі;

   - диференціація вимог до характеру і змісту освіти і професійної підготовки фахівців з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

   - введення механізму об'єктивного педагогічного контролю з визначення результатів діяльності системи вищої освіти і навчальних досягнень тих, хто навчається. До такого віднесена технологія стандартизованого тестування.

2.            Проаналізуйте основні етапи Болонського процесу.

Об'єднання вищої школи в європейських країнах назріло ще в середині ХХ століття, у зв'язку з тим, що воно стало неконкурентоспроможним порівняно з американським. Спроби вдосконалення європейської освіти за єдиними стандартами почалися з 1957 року, коли було підписано Римську угоду, в якому ставилися принципово нові завдання: приведення національних законодавств у сфері освіти до загальноєвропейських норм, розширення доступу до вищої освіти, підвищення академічної мобільності студентів та їхньої затребуваності на ринку праці, створення довгострокових систем навчання.

Згодомціідеїрозвинулисяврішенняхконференційміністрівосвітиєвропейськихкраїн (1971р, 1976р), уМаастрихтськомудоговорі (1992р). НадаліпідегідоюЄС, РадиЄвропивпроваджувалисярізноманітніпрограми.

ВісторіїБолонськогопроцесувиділяютьтриетапи:

В· передісторія: від Великої Хартії Університетів (1988 р) до Болонської декларації;

В· початок: Болонська декларація (1999 р);

В· розвиток: після Болонської декларації.

ІдеїстворенняєвропейськогоуніверситетськогоспівтоваристваієдиногоєвропейськогопросторувищоїосвітивиходятьвіднайстарішоговІталіїйувсійЄвропіБолонськогоуніверситету. Ще в 1986 році, готуючись до свого 900-річного ювілею, він звернувся до всіх університетам Європи з пропозицією прийняти Велику Хартію Університетів - MagnaChartaUniversitarum. Ідея була з ентузіазмом підхоплена, і під час ювілейних урочистостей в 1988 році цей документ, що проголошує універсальні і вічні цінності університетської освіти, а також необхідність тісних зв'язків між ними, був підписаний ректорами 80 ВНЗ.

Поступово процес європейської інтеграції вищої освіти став підніматися з університетського на державний рівень. У 1998 р. в Парижі в стінах Сорбонського університету відбулася нарада міністрів освіти чотирьох країн (Франція, Великобританія, Німеччина, Італія). Підписана ними Сорбонська декларація "Про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти" вперше обгрунтувала стратегічну мету створення зони європейської вищої освіти і прискорила подальший розвиток подій.

У 1999 роцівм. Болоньї (Італія), відбуласяісторичнапершаконференціятридцятиєвропейськихміністрівосвіти. Прийнята ними декларація "Зона європейської вищої освіти ", визначила основні цілі, що ведуть до досягненню порівнянності і до гармонізації національних освітніх систем вищої освіти в країнах Європи. З цієї декларації і починається Болонський процес.

Надалі зустрічі європейських міністрів освіти стали регулярними з інтервалом у два роки, кожен раз до болонського процесу приєднувалися нові країни. У 2001 р. міністрів приймала Прага, в 2003 р. - Берлін. Четверта зустріч відбулася 19 травня 2005 м. в норвезькому місті Бергені. На цій зустрічі до Болонського процесу приєдналася Україна. Остання зустріч відбулася в 2007 р. в Лондоні. На сьогоднішній день більше 40 країн беруть участь у Болонському процесі, який повинен завершитися в наступному році.

3.            Розкрийте зміст Болонських  реформ.

Болонський процес створення єдиного європейського простору вищої освіти. Він є яскравим проявом інтеграційних тенденцій, які інтенсивно розвиваються в цій частині світу в останні роки. Європа все більше відчуває себе єдиним цілим: створено спільний економічний простір, відкрилися кордони, запроваджено єдину валюта, формується загальноєвропейський ринок праці. У цих умовах строкатість систем вищої освіти, непорівнянність прісеваемих кваліфікацій гальмують мобільність кваліфікованої робочої сили.

Країни приєднуються до Болонської Декларації на добровільній основі. Підписавши Декларацію, вони беруть на себе певні зобов'язання, деякі з них обмежені термінами:

1) з 2005 року почати безкоштовно видавати всім випускникам вузів країн-учасників Болонського процесу європейські програми єдиного зразка до дипломів бакалавра і магістра;

2) до 2010 реформувати національні системи освіти відповідно до основних вимогами Болонського процесу.

Рекомендаційні параметри Болонського процесу:

1) єдині європейські оцінки;

2)активна залученість студентів;

3) соціальна підтримка малозабезпечених студентів;

4) освіту протягом всього життя.

Факультативні параметри Болонського процесу:

1) гармонізація змісту освіти за напрямами підготовки;

2) нелінійні траєкторії навчання студентів, курси за вибором;

3) модульна система;

4) дистанційне навчання, електронні курси;

5) академічні рейтинги студентів і викладачів.

Основними цілями процесу, досягнення яких очікується до 2010 р., є:

1) побудова європейської зони вищої освіти як ключового напряму розвитку мобільності громадян з можливістю працевлаштування;

2) формування і зміцнення інтелектуального, культурного, соціального і науково-технічного потенціалу Європи; підвищення престижності у світі європейської вищої школи;

3) забезпечення конкурентоспроможності європейських вузів з іншими системами освіти в боротьбі за студентів, гроші, вплив; досягнення більшої сумісності та порівнянності національних систем вищої освіти; підвищення якості освіти;

4) підвищення центральної ролі університетів в розвитку європейських культурних цінностей, в якій університети розглядаються як носії європейської свідомості.

4.            Доведіть значення Великої хартії університетів у становленні єдиного Європейського регіону вищої освіти.

Для розвитку національних систем освіти в кожній країні мають діяти потужні методологічні центри, роль яких мають узяти на себе провідні університети цих країн. Ця ідея лягла в основу створення співдружності провідних університетів Європи, які мають виступити в ролі новаторів, піонерів тих перетворень, за якими має йти вся Європа. Тому Велика хартія університетів (MagnaChartaUniversitatum) - це результат пропозиції, з якою в 1986 році Болонський університет звернувся до провідних університетів Європи. Ідею складання та підписання такого документа з ентузіазмом підтримала наукова, освітянська та політична еліта Європи.

На зустрічі в Болоньї (червень 1987 року) делегати з 80 європейських університетів обрали раду з восьми членів - керівників провідних європейських університетів та представників Ради Європи - для розробки проекту Хартії, який було складено в Барселоні у січні 1988 року. У вересні 2001 року було створено Наглядову раду (Observatory) Великої хартії університетів.

`18 вересня 1988 року під час урочистостей, присвячених 900-річчю Болонського університету - альма-матер європейської вищої освіти, ректори 430 університетів в урочистій обстановці у присутності багатьох представників громадськості, урядовців та духовенства підписали Велику хартію. Цей документ окреслює фундаментальні принципи, якими мають керуватись університети, щоб забезпечити розвиток освіти та інноваційний рух у світі, який швидко змінюється. Метою документа стало відзначення найважливіших цінностей університетських традицій і сприяння тісним зв'язкам між університетами Європи. Однак, оскільки цей документ має універсальну спрямованість, його можуть підписувати також університети з інших регіонів світу.

Основні принципи

1. Університет - самостійна установа в суспільствах із різною організацією, що є наслідком розходжень у географічній та історичній спадщині. Він створює, вивчає, оцінює та передає культуру за допомогою досліджень і навчання.

Для задоволення потреб навколишнього світу його дослідницька та викладацька діяльність має бути морально й інтелектуально незалежною від будь-якої політичної й економічної влади.

2. Викладання та дослідницька робота в університетах мають бути неподільні для того, щоб навчання в них відповідало постійно змінюваним потребам і запитам суспільства, науковим досягненням.

3. Свобода в дослідницькій і викладацькій діяльності є основним принципом університетського життя. Керівні органи й університети, кожний у межах своєї компетенції, повинні гарантувати дотримання цієї фундаментальної вимоги.

Відкидаючи нетерпимість і будучи завжди відкритим для діалогу, університет є ідеальним місцем зустрічі викладачів, які здатні передавати свої знання і володіють необхідними засобами для їхнього удосконалення за допомогою досліджень та інновацій, та студентів, які мають право, здатність і бажання збагатити свій розум цими знаннями.

4. Університет є хранителем традицій європейського гуманізму. Тому він постійно прагне до досягнення універсального знання, перетинає географічні та політичні кордони, затверджує нагальну потребу взаємного пізнання і взаємодії різних культур.

5.            Визначте роль принципу автономії в управлінні вищим навчальним закладом у контексті Болонського реформування.

ХартіяУніверситетівУкраїни “Академічнісвободи, університетськаавтономіятаосвіта” (2009 р.) підуніверситетськоюавтономієюмаєнаувазі “формувстановленнятаповсякчасногодосягненняакадемічнихсвобод, щовизначаєтьсяякнеобхіднаступіньнезалежностіуніверситету: - управоздатностівирішуватизавданнярозвиткуособистості, суспільства; - відзовнішньоговтручання (віддержавитаіншихсуспільнихсил) прийматирішеннястосовновнутрішньоїорганізаціїтауправління, розподілуфінансовихресурсівтагенеруваннядоходів, адмініструванняівстановленнявласноїлініїповедінки (місії) усферіосвіти, науково-дослідноїроботи, викладанняйіншихпов’язанихізцимвидахдіяльності”[3]. У пункті 3.8 цього документу Університети закликають уряд “визнати принципи університетської автономії, що підкріплює їх різноманітні місії, у тому числі: - академічної автономії (навчальні плани, програми та наукові дослідження); - фінансової автономії (виділення бюджету єдиною сумою); -  організаційної автономії (організаційна структура університетів); - автономії в області кадрової політики (найм, заробітна плата та просування по службі)”[4].

Повільні темпи та низька ефективність упровадження принципів Болонського процесу. Не завершено перехід на дворівневу систему ступенів вищої освіти (наявність освітнього рівня “спеціаліст”). Упровадження Європейської кредитно-трансферної системи (ESTS) та додатку до диплому міжнародного зразка (DS) не підвищили академічної мобільності українського студентства і не привели до визнання української вищої освіти за кордоном. Змістовні вимоги Болонського процесу підмінюються формальними нововведеннями, які невиправдано бюрократизують навчальний процес. Непродумані заходи з реформування часто викликають опір викладачів, які вважають болонські реформи недоцільними, натомість віддаючи перевагу апробованим національним освітнім традиціям.